Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №27 "Словосполучення. Речення. Головні члени речення"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 27. Словосполучення. Речення. Головні члени речення

Синтаксис і пунктуація

Синтаксис – це розділ науки про мову, що вивчає будову та лексико-граматичне значення словосполучень і речень.
Пунктуація – це сукупність правил про вживання розділових знаків.

Словосполучення

Словосполучення – це синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більшої кількості повнозначних слів на основі підрядного зв'язку.
Головним є те слово, від якого ставиться питання, а залежне відповідає на це питання: блукає (де?) поблизу.

Сполученнями слів (а не словосполученнями!) називають:
1. поєднання підмета і присудка: біжить Пірат, світло гасне;
2. однорідні члени речення, які не перебувають у підрядному зв'язку: сиділа і слухала; не вгору, а вниз, розум чи досвід.
3. фразеологізми: байдики бити, бути напоготові;
4. поєднання іменників та займенників із прийменниками: з пропозицією, до них;
5. дієслова з частками: таки зробив, слухайте ж;
6. складені форми слів: буду навчатись, найбільш здатний.
На відміну від речень словосполучення не виражають закінченої думки й інтонаційно не оформлені. Вони є лише складовими частинами речень.

Залежно від кількості компонентів словосполучення бувають:
прості – складаються з двох повнозначних слів, між якими один вид синтаксичного зв'язку: повернутися (куди?) додому, бажання (яке?) ляси точити.
складні – складаються з трьох або більше компонентів, між якими два чи більше видів синтаксичних відношень: Читати (що?) книгу (як?) вголос.

Залежно від того, якою частиною мови виражене головне слово, розрізняють такі типи словосполучень:
1. іменні:
а. іменникові: хоробрий воїн, музика смутку, віра в силу;
б. прикметникові: страшенно гордий, блідий з переляку;
в. займенникові: кожний з них, абикому з присутніх;
г. числівникові: до трьох мільйонів, другий за списком;
2. дієслівні: розпитує вчителя, опустити очі, засипаний травою, повернувши ліворуч;
3. прислівникові: недалеко від села, зовсім непомітно, високо над дахом.

Способи зв’язку слів у словосполученні

Речення

Речення – це синтаксична одиниця мови, що інтонаційно оформлена і виражає закінчену думку про факт чи явище дійсності, які є реальними, бажаними чи можливими за певних обставин.

Речення за метою висловлювання

За наявністю другорядних членів речення бувають:
поширені – мають один або більше другорядних членів речення: На небі сонце. Мріють крилами з туману лебеді рожеві.
непоширені – не містять другорядних членів: Засурмив листопад. Я не в тім'я битий.

За наявністю ускладнюючих компонентів речення бувають ускладнені й неускладнені.
Ускладнюються речення звертаннями, вставними конструкціями, однорідними та відокремленими членами речення: Не знаючи броду, не лізь у воду. Мабуть, час іти.

За наявністю чи відсутністю необхідних членів речення розрізняють:
повні – речення, які містять усі необхідні для розуміння змісту члени: Поезія згубила камертон. Снігопади нарешті припинились.
неповні – речення, в яких пропущено один чи декілька потрібних для структури членів, що відновлюють з контексту чи ситуації мовлення: Над містом розмовляють голуби. Про що, не знаю. Про цікаві речі. А довкола – млисто-бузкова далеч.

Зверніть увагу!
Односкладне речення хоч і не містить у своїй будові одного з головних членів, проте вважається повним: Любіть і боріться за щастя безкрає. Осінь. Слухаю вечорову тишу.
Двоскладне речення з пропущеним дієсловом-зв'язкою вважається повним: Книги – морська глибина. На городі буряки.

Залежно від емоційного забарвлення речення бувають окличні і неокличні.
Речення називаються окличними, якщо вони вимовляються з додатковою окличною інтонацією: розповідно-окличною, спонукально-окличною або питально-окличною: Як би я тепер хотіла у мале човенце сісти, і далеко на схід сонця золотим Шляхом поплисти! Як невимовне віршами не скажеш, чи не німою зробиться душа?!

Залежно від складу граматичної основи речення бувають:
двоскладні – є підмет і присудок: Засне (присудок) долина (підмет). На калині і соловейко (підмет) задріма (присудок);
односкладні – є тільки один головний член, який співвідноситься або з підметом, або з присудком: Віє (присудок) легким духом. Обніми (присудок) мої дерева, обніми (присудок) мою траву.

За будовою речення бувають:
прості – одна граматична основа: Вийду в садочок та й погуляю;
складні – дві і більша кількість граматичних основ: Грицько побачив, що Семен рве ягоди, і зупинився.

Залежно від зв'язку за змістом між частинами і типів сполучників речення бувають сполучникові та безсполучникові.

Складні речення можуть бути з різними видами зв'язку:
а. із сурядним і підрядним. Одна з цих історій запам'яталася мені найдужче, і, коли не опишу її я, про неї в цьому світі ніхто не згадає;
б. із безсполучниковим і сполучниковим. Зрушились зими, збудились води, і задзвеніла земля од співу потоків.

Найважливіші в реченні слова можуть виділятися не тільки порядком слів, а й логічним наголосом – посиленням голосу.

Порядок слів у реченні

Головні члени речення

Підмет

 Присудок

Тире між підметом і присудком

1. Тире ставиться за відсутності зв'язки, якщо:
а. присудок виражений іменником або кількісним числівником у Н.в. і стоїть після підмета. Моя мати – наївність. Але: Наївність моя мати (присудок стоїть перед підметом);
б. один із головних членів виражений іменником у Н.в., а другий – неозначеною формою дієслова. А для мене добра втіха – воду жниварям возить;
в. підмет і присудок виражені неозначеною формою дієслова, навіть коли перед присудком стоїть частка не. Життя прожити – не поле перейти.
2. Тире ставиться, якщо перед присудком стоять слова то, це, значить, ось. Життя – це і усмішка, і сльози ці солоні. Бути щасливим – значить бути розумним.
3. Тире не ставиться, якщо:
а. підмет або присудок виражений питальним або особовим займенником. Хто це? Яка вона? Ти пісня моя лебедина, останнє моє кохання;
б. до складу присудка входять слова як, ніби, мов, неначе та ін. Учений без діла як хмара без дощу. Поле в нашому краї наче море безкрає;
в. перед присудком стоїть частка не, крім випадків, коли підмет і присудок (або тільки присудок) виражені неозначеною формою дієслова. Слово не стріла, а глибше ранить;
г. перед присудком є другорядний член речення, що відноситься до нього, вставне слово, сполучник, частка. Життя, безумовно, добрий учитель, але дуже дорого бере за свої уроки;
ґ. присудок виражений прикметником або присвійним займенником. Природа мудра. Свій хліб ліпший від чужого калача.

Зверніть увагу!
Тире може ставитися, коли хочуть виділити присудок. А брови у неї – такі шовковії, Вуста у неї – такі малиновії, Очі у неї – такі привітнії, І вся вона – як жаринка...

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №40 "Синтаксис. Словосполучення. Підмет і присудок"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №41 "Синтаксис. Словосполучення. Підмет і присудок: Продовження"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №26 "А. Малишко. В. Симоненко. О. Гончар. Г. Тютюнник. В. Стус. І. Драч. Л. Костенко"

Підготовка до ЗНО. Українська література.
Конспект 26. А. Малишко. В. Симоненко. О. Гончар. Г. Тютюнник. В. Стус. І. Драч. Л. Костенко

Андрій Малишко (1912-1970)
«Пісня про рушник» (1959)

Літературний рід: лірика.
Жанр: пісня.
Вид лірики: особиста.
Провідний мотив: материнська любов і відданість своїм дітям.
Віршовий розмір: анапест.
Тип римування: перехресне.
Про твір: ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою. Ненька дарує синові рушник вишиваний як символ життєвої дороги. А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений із народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої людини – образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини.

Василь Симоненко (1935-1963)
«Лебеді материнства»

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш (колискова).
Вид лірики: громадянська.
Провідний мотив: любов до матері й Батьківщини.
Віршовий розмір: хорей.
Тип римування: суміжне.
Про твір: за формою – це колискова, мудре й щире напучування матері маленькому синові. Композиційно твір розгортається як кілька взаємопов’язаних мотивів. Спочатку це мотив казкового дивосвіту, пов’язаний з образом рідної хати, сповненої «материнської доброї ласки», чарівним танцем лебедів і сивими очима казки; потім – мотив дороги як вибору життєвого шляху. Вибір його цілком залежить від людини. Проте, на думку автора, є величини духовні, незмінні, сталі – це мати й Батьківщина: вибирати або зрікатися їх – великий гріх.

Олесь Гончар (1918-1995)
«За мить щастя» (1964)

Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення кохання з першого погляду й страшної розплати за мить щастя.
Ідея: оспівування краси й сили почуття кохання.
Головні герої: артилерист Сашко Діденко, мадярка Лорі (Лариса), її чоловік, комбат Шадура.
Сюжет: у перше повоєнне літо на жнив’яному полі зустрілися Сашко Діденко й мадярка Лариса, їх охопило неймовірне почуття кохання – молоді люди віддалися пристрасному бажанню – несподівано з’явився розлючений, із гострим серпом у руці чоловік Лариси, хотів накинутися на них, але Сашко застрелив його – Діденка посадили на гауптвахту – він перебуває в полоні щасливої миті, Лариса ж інтуїтивно передчуває трагічну розв’язку – військовий трибунал, зважаючи на міжнародний резонанс Діденкової справи, не переймається долею зовсім молодого Сашка й виносить смертний вирок.
Про твір: випадкова закоханість, пристрасть, що здається щасливим промінцем у післявоєнному житті, несподівано кардинально змінює долю артилериста. Автор майстерно змальовує контраст емоцій персонажів, які до останнього впевнені, що все ще може бути добре, однак дійсність неминуче виносить свій гіркий і жорстокий вирок.
  Новела змушує читача замислитись над миттєвістю почуттів, подій і зустрічей, а також над тим, до чого вони можуть призвести.

Григір Тютюнник (1931-1980)
«Три зозулі з поклоном»

Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Присвята: любові всевишній.
Тема: складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.
Ідея: возвеличення любові як високої християнської цінності, яка вивищує людину над буденністю, очищає її душу.
Головні герої: оповідач-студент, його батьки – Михайло й Соня; Марфа Яркова, поштар – дядько Левко.
Сюжет: заміжня Марфа Яркова кохає одруженого чоловіка Михайла, який має сина. Історію цього кохання синові (оповідачеві новели) розповідає мати Софія. Михайло засланий до Сибіру, звідки він ніколи вже не повернеться, від нього раз на місяць надходять листи дружині Соні; прихід їх інтуїтивно відчуває Марфа, якій поблажливий листоноша дає пригорнути листи до грудей і «подержати». Соня, яка знає про Марфину любов до її чоловіка, не картає за це суперницю.

Василь Стус (1938-1985)
«Як добре те, що смерті не боюсь я...»

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична і філософська.
Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: у поезії В. Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучителями-суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне повернення на Батьківщину по смерті. «І на далекій відстані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив». Ця поезія безпосередньо перегукується із «Заповітом» Т. Шевченка.

«О земле втрачена, явися!..»

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична (невольницька).
Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: «сонця хлюпочуться в озерах», «світання тіні пелехаті над райдугою голосів», «плескіт крил і хлюпіт хвиль». Настрій ліричного героя емоційно піднесений, проте до жорстокої реальності читача повертає питання «де», яке звучить рефреном.

Іван Драч (нар. 1936)
«Балада про соняшник» (1962)

Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: балада (модерна).
Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденні.
Віршовий розмір: верлібр.
Про твір: І. Драч реформував жанрові риси балади, залишивши тільки ліро-епічну структуру й напружений сюжет.
  У «Баладі про соняшник» побутова конкретика, універсальність і велич життя поєднані в цілісність, читацьке світосприймання пов’язане відчуттям неперервності руху й відкриттям краси в повсякденному житті. Соняшник у баладі – то хлопець. І. Драч поєднує в одній площині реальні деталі з метафоричним узагальненням, застосовує асоціативне мислення, унаслідок чого реальні предмети стають символами.

Ліна Костенко (нар. 1930)
«Страшні слова, коли вони мовчать...» (1980)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: значення слова в житті людини, сутність поетичного мистецтва.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: роздуми Л. Костенко про значення слова у житті людини, про сутність поетичного мистецтва. Слова – ніби живі згустки, що ввібрали у себе радощі й болі мільярдів людей, які їх промовляли. Чутлива душа поета все це вловлює, тому з побожним страхом ставиться до слова. Тим паче коли усвідомлює своє надскладне завдання: сказане мільярди разів слово треба вимовити, як уперше, як до тебе ніхто й ніколи не говорив.

«Українське альфреско» (1989)

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: розрив живого зв’язку між поколіннями, між селом і містом.
Віршовий розмір: ямб.
Про твір: альфреско – це фреска, виконана водяними фарбами по сирій штукатурці, часто з ідилічним сюжетом. Ось і тут постає нібито ідилія традиційного українського сільського світу. Одначе поступово в лагідній картині вгадуємо страшну трагедію героїв, усієї нашої нації – розрив живого зв’язку між поколіннями, між селом і містом. У діда й баби «сусідські діти шовковицю їдять», свої ж діти й онуки не приїжджають, цураються. Світ, у якому живуть старенькі, казково чарівний, світлий, затишний, але нема кому навіть розказувати казку про курочку рябу. Тому життя старих приречене на самотність.

«Маруся Чурай» (1979)

Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: історичний роман у віршах.
Тема: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVII ст.
Ідея: незнищенність українського народу (особистості з багатим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.
Головні герої: Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, Галя Вишняківна, війт Семен Горбань.
Сюжет і композиція: дві сюжетні лінії, які переплітаються, – особиста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти). Роман складається з дев’яти різних за обсягом розділів.
Про твір: окремі проблеми, що були гостро актуальними для України в XVII ст., залишаються такими ж і сьогодні. Саме до них належать: проблема патріотизму, що виявляється в готовності безкорисливо служити Україні; тема любові, в якій це почуття визнається як особлива духовна цінність; проблема зради, вирішується як складова частина філософії любові; «вічна» проблема літератури – митець і народ, митець і суспільство.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №39 "Література XX ст.: Шістдесятники"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №25 "О. Вишня. М. Куліш, Б.-І. Антонич. О. Довженко"

Підготовка до ЗНО. Українська література.
Конспект 25. О. Вишня. М. Куліш, Б.-І. Антонич. О. Довженко

Остап Вишня (Павло Губенко) (1889-1956)

«Моя автобіографія» (1927)

Літературний рід: епос.
Жанр: гумореска.
Тема: розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника.
Ідея: у гумористичній формі висвітлити фактори, які впливають на формування митця.
Композиція: гумореска складається з трьох розділів: у вступному етюді-розділі йдеться про народження Остапа Вишні, його батьків і витівки дитинства; у другому й третьому розділі з тим самим, що і в першому, відтінком добродушного сміху розповідається про навчання й формування світогляду майбутнього майстра слова.
Про твір: з перших рядків твору вражає іронія й непідробна щирість, безпосередність оповіді про самого себе. У іронічному дусі розмірковує автор над важливими в житті кожного митця моментами: що впливало на його світогляд, які були перші вчителі, як виховували батьки, як формувалася його «класова свідомість», яку освіту вдалося здобути.

«Сом» (1953)

Літературний рід: епос.
Жанр: усмішка.
Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з’їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.
Ідея: виховання любові до природи.
Композиція: усмішка складається з чотирьох частин: у першій оповідач запрошує читача побувати на Осколі й помилуватися краєвидами цієї річки; у другій частині дід Панько застерігає бути обережним біля ковбані, у якій живе величезний сом; у третій частині йдеться про сома, який тягав за собою моторного човна; у четвертій герой-оповідач розповідає про те, чим живляться соми і як їх ловити.

Микола Куліш (1892-1937)

«Мина Мазайло» (1929)

Літературний рід: драма.
Жанр: сатирична комедія.
Тема: зображення українізації й міщанства в Україні у 20-і роки XX ст.
Ідея: засудження міщанства, національної упередженості й зверхності.
Головні дійові особи: Мина Мазайло, його діти Рина й Мокій, дружина Килина (Мазайлиха); дядько Тарас, тьотя Мотя, Уля.
Сюжет: харківський службовець «Донвугілля» Мина Мазайло (колишній українець) у своєму прізвищі вбачає головну причину своїх життєвих і службових поразок, тому й вирішив змінити його на «більш благородне» – російське Мазєнін. Мина наймає вчительку «правильних проізношеній» (Баронова-Козино), яка вчить його грамотно говорити «по-руському». Мокій, навпаки, прихильник української мови і взагалі всього українського. Мина від цього страждає. Не підтримує позиції Мини й національно свідомий дядько Тарас, який дуже схожий на запорожця. На боці Мини – дружина, дочка Рина й терміново викликана телеграмою родичка з Курська тьотя Мотя (Мотрона Розторгуєва). Кульмінаційним моментом у творі стає звільнення Мини Мазайла-Мазєніна з посади за «систематичний опір українізації».

Богдан-Ігор Антонич (1909-1937)

«Різдво»

Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: таїнство різдвяного вечора (переплетення християнських і язичницьких мотивів).
Віршовий розмір: хорей.
Про твір: у вірші християнське таїнство народження Спасителя тонко помережане язичницькими мотивами. Саме воно відбувається в українському, лемківському середовищі. І навіть волхви уподібнюються до лемків: «Прийшли лемки у кресанях і принесли місяць круглий». Образ місяця, що проймає увесь твір, – теж праукраїнський, язичницький символ Різдва, народження нового світу. Отже, залучаючи творчу фантазію, уяву, автор щільно переплітає християнську й українську традиції.

Олександр Довженко (1894-1956)

«Україна в огні» (1943)

Жанр: кіноповість.
Тема: зображення жахливого початку війни з фашистськими загарбниками й відступу радянських військ.
Ідея: утвердження ідеї невмирущості української нації, високої моралі українців у кривавий час воєнного лихоліття.
Головні герої: родина Запорожців: Лаврін і Тетяна та їхні діти: Роман, Іван, Савка, Григорій, Трохим і дочка Олеся; Олесина подруга Христя Хутірна, Василь Кравчина; зрадник Заброда, німецький полковник Еріх фон Крауз і його син Людвіг.
Сюжет: святкування всією родиною п’ятдесят п’ятої річниці Тетяни Запорожець – початок війни й захоплення фашистами Тополівки – вибори старости Тополівки – відправлення молоді до Німеччини, зокрема Олесі й Христі, – перебування Олесі в Німеччині – убивство Людвіга Лавріном – спалення фашистами Тополівки – відступ німецьких військ – повернення Олесі з Німеччини, зустріч на рідній землі з Христею, а згодом із Василем – проводи Олесею свого роду на війну (кілька сюжетних ліній: лінія захисту Батьківщини (доля роду Запорожців), лінія кохання Олесі й Василя).
Про твір: О. Довженко реалістично передав гіркоту поразок і відступу та героїзм українського народу в боротьбі з фашизмом, розвінчував сталінську концепцію класової боротьби, критикував методи виховання молоді, незнання нею рідної історії й відсутність національної гордості. Це становить головну тему повісті.
Ідея твору – незламність сили й непохитність духу народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом. Про специфіку сюжету й композиції твору митець писав, що в ній видно «сліди битви сценариста з письменником». Довженко-письменник прагнув висловитися повніше й яскравіше, що призвело до використання в кіноповісті численних вставних оповідань, епізодів, спогадів, аналітичних роздумів і ліричних відступів. Довженко-сценарист змальовує воєнні баталії, окремі епізоди з життя героїв та їхні вчинки, довільно розширюючи рамки сюжету в часі й просторі.

«Зачарована Десна» (1957)

Жанр: кіноповість («автобіографічне кінооповідання»).
Тема: зображення дитинства й джерел формування митця.
Ідея: оспівування краю дитинства, його людей, природи.
Головні герої: два ліричні герої: Сашко (у новелах) і Олександр Довженко (в авторських відступах); Одарка Єрмолаївна (мати), Петро Семенович (батько), баба Марусина, дід Семен.
Сюжет: розповідь про дитинство Сашка і формування його як митця. Спогади Довженка, пов’язані з довгими роками розлуки з землею батьків. Мати «любила саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». На погребні любив спати дід Семен, який нагадував Бога або святого Миколая. Мати ненавиділа діда, вважала чорнокнижником, спалила Псалтир. Прабаба Марусина була маленька та прудка, очі мала такі видющі та гострі. Їй можна було по три дні не давати їсти, але без прокльонів вона не могла прожити й дня. «Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст потоком, як вірші з натхненного поета». Найбільш вражаючою в хаті була картина страшного божого суду, яку хлопець боявся. «Багато бачив я гарних людей, ну такого, як батько, не бачив». З нього можна, було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів. «Жили ми в повній гармонії з силами природи». Сашкові згадується велика повінь. Якось на Десні хлопець бачив лева. Сашко згадує старого пса Пірата, «фамільну» ворону, яка «років з півтораста завідувала погодою на сінокосі і знала кожного, як облупленого», коней, яких звали Мурай і Тягнибіда. Після жнив хлопця повели до школи.
Про твір: основна сюжетна лінія – це ніби окремі новели (дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план – ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини). Саме спогади, у яких «перші радощі, і вболівання, і чари», визначають сповідально-ліричну тональність кіноповісті. Важливу роль у структурі твору відіграє оповідач – маленький хлопчик Сашко. Це дало авторові змогу передати найщиріші почуття, сумніви, страхи дитини, яка так безпосередньо реагує на все, що її оточує. З трепетною закоханістю змальовує О. Довженко у своїх спогадах нічне зоряне небо, повінь, сіножать, зачаровану Десну, буяння городу. Таким постає казково-хвилюючий світ дитинства, поетична душа дитини. Разом із тим автор підсумовує: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №38 "Література XX ст.: Продовження"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №24 "Неповнозначні частини мови ІІ"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 24. Неповнозначні частини мови ІІ

  До службових частин мови належать прийменники, сполучники й частки. Службові слова не мають лексичного значення, вони не називають ні предметів, ні ознак, ні дій, ні кількості, тому в реченні не бувають самостійними членами.

Прийменник

Прийменник – незмінна службова частина мови, яка уточнює граматичні значення відмінків і виражає залежність іменника, займенника, числівника від інших слів у словосполученні і реченні: Кінь на чотирьох і то спотикається. За кілька хвилин буду.
Прийменники: від, у, біля, за, посеред, край, упродовж, з, до, о, після, через, від (од), завдяки, у зв'язку, з нагоди, зважаючи на, для, на, за, задля, заради, в ім'я, у відповідь, незважаючи на, попри, всупереч, наперекір, при, незалежно від, при, без, за умови, у випадку, при нагоді, про, за, зі, без, з, в, з-за та ін.

Прийменники за будовою

Написання прийменників

1. Разом пишуться прийменники, утворені від іменників, прислівників та прийменників: внаслідок, вподовж, довкола, задля, замість, заради, навколо, навпроти, назустріч, наперед, напередодні, наприкінці, обабіч, окрім, побіля, поза, поміж, понад, попід, поперед(у), попри, посеред, проміж, услід, щодо.
2. Окремо пишуться прийменники, утворені від іменників та прислівників з непохідними прийменниками: в кінці, в напрямі до, в результаті, в середині, в силу, з метою, за винятком, за допомогою, на відміну від, на випадок, на чолі, залежно від, за рахунок, згідно з, на шляху до, незалежно від, незважаючи на, поряд з, під кінець, під час, по відношенню до, у відношенні до, у зв'язку з, у відповідь на, у(в) разі.
3. Через дефіс пишуться прийменники, утворені приєднанням до прийменників з, із інших прийменників: з-за, із-за, з-над, із-над, з-перед, з-під, із-під, з-поза, з-поміж, з-понад, з-поперед, з-попід, з-проміж, з-серед, з-посеред.

Сполучник

Сполучник – службова частина мови, що вживається для зв’язку однорідних членів речення та частин складного і виражає смислові зв’язки між ними: На зорі задививсь хлопчина, але своєї не знайшов. Суддя пождав, щоб гамір змовк.

Сполучники за будовою

Сполучники сурядності й підрядності

Написання сполучників

1. Разом пишуться складні сполучники, утворені з двох або більшої кількості слів: аби, аніж, втім, зате, мовби, мовбито, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, таж, також, теж, тобто, тож, цебто, щоб, щоби, якби, якщо.

2. Окремо пишуться всі слова у складених сполучниках: дарма що, для того щоб, з тим щоб, з того часу як, замість того щоб, коли б, коли б то, незважаючи на те що, отже ж, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у зв'язку з тим що, у міру того як, хоч би, хоча б, через те що, що ж до, як тільки.

3. Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тому-то, тільки-но, якби-то.

Слід відрізняти сполучники від однозвучних повнозначних слів з прийменниками або частками, які пишуться окремо.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №36 "Неповнозначні частини мови" 

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №37 "Неповнозначні частини мови: Продовження"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №23 "Неповнозначні частини мови"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 23. Неповнозначні частини мови

Частка

Частка – службова частина мови, яка надає реченню або окремим його членам відтінків значення або служить для утворення окремих граматичних форм: Скільки б я дав, щоб уже було завтра. Скажи-бо таки нам, дідусю. Нехай настане Новий рік!

Розряди за значенням

Написання часток

1. Разом пишуться колишні частки, які стали префіксами, суфіксами:
а. аби-, ані-, де-, чи-, чим-, що-, як- у складі будь-якої частини мови, окрім сполучників прислівникового типу: абихто, абиякий, анітрошечки, аніскільки, дещо, дедалі, чимало, чималенький, чимдужче, щосили, щотижневик, якже, якнайбільший;
б. би (б), же(ж), то, що у складі сполучників та інших часток: мовби, ніби, начеб, немовби, авжеж, атож, аякже, неначебто, абощо, щодо.
2. Через дефіс пишуться частки:
а. -бо, -но, -от, -то, -таки, що стоять після слова, до якого відносяться: біжи-бо, стривай-но, так-от, тому-то, приїхав-таки, але таки приїхав;
б. будь-, казна-, хтозна-, бозна-, які стали префіксами, і -небудь, яка стала суфіксом (у складі прислівників і займенників): будь-хто, казна-скільки, хтозна-навіщо, бозна-чого, коли-небудь, який-небудь.
3. Окремо пишуться:
а. частки, які надають словам різних смислових та емоційних відтінків: саме, лиш, хоч, аж, навіть, тільки, невже, ще, же, ну, просто;
б. частки в сполуках слів: поки що, хіба що, тільки що, дарма що, що за, хоча б, навряд чи, трохи не, ще й;
в. частки хай, нехай, би (б), за допомогою яких утворюються форми наказового та умовного способів дієслова. Хай життя садами буйними вирує. Пішов би я до дівчини, та не знаю, де живе.

Увага! Частки пишуться окремо від слів, якщо вони розділені з ними іншими частками або прийменниками: іди-бо, але іди ж бо; тому-то, але тому ж то; будь-хто, але будь із ким; казна-що, але казна в чому; хтозна-скільки, але хтозна у скількох.

НЕ з різними частинами мови

1. Не є префіксом і пишеться разом:
а. із будь-якими словами, якщо вони не вживаються без не: нероба, нестерпний, нехтувати, непосидючий, ненавидячи, невтямки;
б. з іменниками, прикметниками та прислівниками, якщо з не утворюються нові поняття з протилежним значенням і їх можна замінити словами, близькими за змістом: нелюбов (неприязнь), незгода (розбіжність), неактивний (пасивний), неважкий (легкий), неабияк (ретельно);
в. у складі префікса недо-, який означає неповноту ознаки чи дії: недооцінка, недорослий, недолюблювати, недовиконаний, недобачаючи;
г. із дієприкметниками, які виконують функцію означення і не мають пояснювальних слів: непередбачений (випадок), нерозв'язана (задача), незмінюване (слово), неприйняті (закони).

2. Частка не пишеться окремо:
а. з усіма частинами мови при протиставленні: не горе, а радість; не поважати, а зневажати; не плутано, а чітко; не чужий, а рідний, але: Ставок невеликий, а глибокий (зіставляються непротилежні ознаки);
б. із дієсловами, дієприслівниками, числівниками, прийменниками, сполучниками, частками, з більшістю займенників, деякими прислівниками, а також із незмінюваними присудковими словами: не вгавати, не вистачати, не гаразд, не до ладу, не до речі, не досить, не до смаку, не зовсім, не інакше, не личить, не має (дієслово), але немає = нема; не можна, не раз, не слід, не треба, не п'ять, не тоді, не тільки, не мій, не то ... не то;
в. із прикметниками, якщо вони мають пояснювальні слова з ні або далеко, аж ніяк, зовсім: нікому не відомий, ні до чого не здатний, далеко не приємний, аж ніяк не новий, зовсім не близький;
г. із дієприкметниками, якщо вони мають будь-які пояснювальні слова або виконують функцію присудка: ще не закінчений проект, не допущений до екзаменів студент, не помічені мисливцем сліди, проблеми не вирішені;

3. Через дефіс пишеться частка не, уживана як префікс в іменниках – власних назвах: не-Європа, але нефахівець.

Вигук

Вигук – особлива незмінна частина мови, що безпосередньо виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Наприклад: О, яка ж то радість, красний світе, в бистрім шумі птичого пера! Ах, як мені хочеться повними пригорщами черпати ту золоту рідину...

  Слова о, ах не мають ні лексичного, ні граматичного значень (наприклад, роду, числа, відмінка):

вигук о виражає радість, ах – захоплення, велике бажання.

  На відміну від повнозначних частин мови, вигуки нічого і нікого не називають, не членуються на морфеми і у своїй основній функції не виступають членами речення. Від службових частин мови вигуки відрізняються тим, що вони не є засобом граматичного зв'язку між словами і не пов'язуються граматично зі словами в реченні.
  Проте вигуки можуть переходити в повнозначні слова, і тоді вони виступають членами речення, наприклад: Гучне «Ура» вітало трагічну загибель кожного чергового кашкета. Тут вигук «Ура» вживається в ролі іменника й виступає підметом.

Групи за значенням

1. вигуки, що виражають почуття, емоції й переживання (радість, сум, біль, тугу, гнів, здивування, захоплення тощо): ой, ай, о, ох, ух, ах, іч, ого, пхе, ет;
2. вигуки волевиявлення, що передають заклик, спонукання до дії, звертання, оклик тощо: гей, ну, алло, гов, агов, цабе, геть, марш, ціп-ціп, тпру.
До вигуків волевиявлення належать також слова ввічливості, що виражають привітання, прощання, подяку, пробачення, прохання тощо (добридень, здрастуйте, до побачення, дякую, вибачте).
3. звуконаслідувальні слова. Їх також відносять до вигуків, хоча вони не виражають ні емоцій, ні волевиявлення: ках-ках-ках,      др-рр, ж-ж-ж, геп, брязь, дзень.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №36 "Неповнозначні частини мови" 

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №37 "Неповнозначні частини мови: Продовження" 

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №22 "Прислівник"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 22. Прислівник

Прислівник – це незмінна самостійна частина мови, що виражає сталу ознаку дії, стану, ознаку іншої ознаки або предмета. Наприклад: А восени шумів-шумів ліс по-осінньому. Знову серце б’ється молодо і дзвінко.
  У реченні прислівники найчастіше виступають у ролі різних обставин (мети, часу, способу дії, місця та ін.): У повітрі стало нестерпно душно. Знадвору почувся гамір.
  Зрідка прислівники можуть пов’язуватися з іменниками і виражати ознаку предмета. Тоді вони виступають у ролі неузгодженого означення: Карлос вибрав шлях направо.
  Такі прислівники, як треба, потрібно, шкода, можна, необхідно, жаль, пора, соромно, прикро, слід тощо, виконують роль присудків у безособових реченнях і становлять окрему групу присудкових прислівників: Сором сліз, що ллються від безсилля.

Групи прислівників за значенням

Ступені порівняння прислівників

  Прислівники способу дії та міри і ступеня на -о, -е, похідні від основ якісних прикметників, можуть утворювати форми вищого і найвищого ступенів порівняння. Форми ступенів порівняння прислівників утворюються так само, як і в прикметників. Розрізняють просту і складену форми вищого і найвищого ступенів порівняння прислівників. Наприклад: глибоко – глибше – найглибше, пізно – пізніше – найпізніше.

Букви и та і в кінці прислівників

  И пишеться в кінці прислівників після твердих приголосних, а і – після мяких або помякшених: згори, вгорі, поночі. Завжди пишеться и в кінці прислівників після г, к, х, а також у кінці прислівників з префіксом по-: навпереваги, верхи, по-змовницьки, по-дитячи.

Правопис прислівників

Слід відрізняти прислівники з префіксами від сполучень прийменників із іменниками:

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №34 "Прислівник"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №35 "Прислівник: Продовження"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №20 "Дієприкметник. Дієприслівник"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 20. Дієприкметник. Дієприслівник

Дієприкметник

Дієприкметник – особлива відмінювана форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? Солодко пахло утоптаним у землю набубнявілим житом. Стояли люди злякані, притихлі.
  У реченні дієприкметники найчастіше виступають у ролі узгоджених означень, рідше – іменною частиною складеного присудка. Розгойдане (означення) море по всьому узбережжі викидало на пісок рештки розбитих (означення) під час шторму рибальських суденець. Посмітюха і хлопці були (присудок) тим здивовані (присудок). Якщо дієприкметник уживається в реченні в значенні іменника, він може бути підметом або додатком. Головуючий (підмет) закалатав у дзвоник.

Дієприкметниковий зворот – це дієприкметник із залежними від нього словами. Дієприкметникові звороти, які стоять після означуваного слова, відокремлюються комами. Навіть діти, занепокоєні батьківською тривогою, довго не засинали. Але: Навіть занепокоєні батьківською тривогою діти довго не засинали.
  Дієприкметникові звороти, що стоять перед означуваним словом, відокремлюються лише тоді, коли вони мають додаткове обставинне значення, наприклад, причинове. Захоплений своєю тяганиною з конем, Сивоок не зауважував безлічі подій і речей.

Стан

Активні дієприкметники виражають ознаку діючого предмета (згасаюче світло – світло згасає, в’януча трава – траві в’яне).
Пасивні дієприкметники виражають ознаку, зумовлену дією іншої особи чи предмета (спійманий м’яч – м’яча спіймав воротар, виконана вправа – вправу виконали учні).

Усі дієприкметники зберігають вид того дієслова, від якого утворюються: бити – битий (недоконаний вид); розбити – розбитий (доконаний вид).

НЕ з дієприкметниками

1. Не є префіксом і пишеться разом, якщо дієприкметник виступає в ролі означення і не має залежних слів. Плаче жінка з діточками в нетопленій хаті.
2. Не є часткою і пишеться окремо, якщо дієприкметник:
а. виступає в ролі присудка. Хата не метена;
б. має залежне слово: ніким не метена хата;
в. має протиставлення: не заплетене, а розпущене волосся.

Безособові форми на -но, -то

У сучасній українській мові від усіх пасивних дієприкметників минулого часу із суфіксами -н-, -т- утворюються незмінні дієслівні форми на -но, -то, наприклад: засіяний – засіяно, покладений – покладено, з’ясований – з’ясовано, здобутий – здобуто, политий – полито, розкритий – розкрито.

Дієприслівник

Дієприслівник – особлива незмінювана форма дієслова, що, вказуючи на додаткову дію, пояснює в реченні основне дієслово.  Плавці мчали до берега, захлинаючись водою, пробиваючись крізь кригу.
  Дієприслівник зберігає значення виду того дієслова, від якого утворюється. Іти – ідучи (недокон. вид); прочитати – пр.очитавши (докон. вид).
 У реченні і дієприслівник, і дієприслівниковий зворот найчастіше виступають у ролі обставини: Собака, покрутившись (обставина), знехотя потюпав геть. Отак сплелись життя і пісня, переливаючись в одне (обставина).

Дієприслівниковий зворот – це дієприслівник із залежними від нього словами.
  Дієприслівниковий зворот відокремлюється в реченні комами незалежно від місця. Сонце, показавшись зранку, посунуло знову за хмари. Теля стояло, розставивши стрункі ноги, й помукувало, повернувшись до річки.
 Одиничний дієприслівник відокремлюється, якщо він означає додаткову дію, час, причину, умову, а не спосіб дії. Дівчина, стрепенувшись, підвела голову. Христя, розпрощавшись, похилила луками додому.
  Не відокремлюються дієприслівникові звороти, які стали фразеологізмами. Треба не сидіти склавши руки, а працювати.

Вид

  Дієприслівники недоконаного виду творяться від основ слів теперішнього часу за допомогою суфікса -учи, якщо дієслово І дієвідміни, і суфікса -ачи, якщо дієслово належить до II дієвідміни:
бер-уть + -учи = беручи;                    слуха[й-у]ть + -учи = слухаючи;
суш-ать + -ачи = сушачи;                  сто[й-а]ть + -ачи = стоячи.

 Дієприслівники доконаного виду утворюються від основ інфінітива за допомогою суфіксів -ши, -вши. Якщо дієслівна основа закінчується на голосний звук, то вживається суфікс -вши, а якщо на приголосний – -ши: прибрати – прибравши, допомогти – допомігши.
  Іноді суфікси -ши, -вши можуть мати і дієприслівники недоконаного виду на зразок бігши, нісши, робивши.
 У дієприслівниках, утворених від дієслів на -ся (-сь), після -учи, -ачи, -вши, -ши зберігається суфікс -сь: усміхаються – усміхаючись, прокинутись – прокинувшись.

  Увага! Дія, названа дієприслівником, повинна стосуватися в реченні того ж діяча, що й дія, названа присудком.
Неправильно: Побачивши друзів, мене охопила радість.
Правильно: Коли я побачив друзів, мене охопила радість.

  Не може мати дієприслівникового звороту односкладне безособове речення.
Неправильно: Перебуваючи в Парижі, мені хочеться відвідати Лувр.
Правильно: Перебуваючи в Парижі, я хочу відвідати Лувр.

НЕ з дієприслівниками

  Не з дієприслівниками пишеться окремо, крім тих випадків, коли дієприслівник не вживається без не або входить до складу префікса недо-: не укриваючись, не дослухавши до кінця не здужаючи (не змогти), але невгаваючи, нездужаючи (хворіти), нехтуючи, непокоячись, недооцінюючи, недописавши, недоваривши.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №31 "Дієслово (дієприкметник, дієприслівник)."

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №32 "Дієслово (дієприкметник, дієприслівник): Продовження"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №18 "Дієслово"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 18. Дієслово

Дієслово – це самостійна частина мови, що означає дію або стан предмета як процес і виражає це значення в граматичних формах способу, часу, виду, стану, особи, роду. Дієслово відповідає на питання що робити? що зробити? та ін.
  У реченні дієслово найчастіше буває присудком, вираженим особовою формою. В інших граматичних формах дієслово може виступати будь-яким членом речення. Я читаю (присудок) газети. Забути (підмет) мову – душу зрадити (присудок).

Форма

Вид

Творення видових форм дієслова

  Дієслова різних видів, що мають тотожне лексичне значення, утворюють видові пари: робити – зробити, лити – налити, зігрівати – зігріти, розрізати – розрізати.

Спосіб

Особові закінчення дієслів наказового способу

  Увага! Творення форми наказового способу за допомогою часток давай, давайте (давай зупинимося, давайте читати) не відповідає літературній нормі.
   Інколи дієслова у формі одного способу вживаються в значенні іншого: Чи не допоміг би ти мені написати? (умовний у значенні наказового); Усі чекають мене на подвір’ї! (дійсний у значенні наказового); Стояти струнко! (інфінітив у значенні наказового).

Час

Особи
(визначаються у теперішньому та майбутньому часах)

Дієвідміни

НЕ з дієсловами

  Частка не пишеться з дієсловами пишеться окремо, крім тих випадків, коли дієслово не вживається без не або має префікс недо-, який означає неповноту дії: не вчив, не поїду, невгавати, недоважувати, недочувати.
  Увага! Дієслів, що пишуться з не разом, мало: невгавати, неволити, незчутися, ненавидіти, непокоїтися, нехтувати.

  Слід розрізняти за значенням дієслова:
недобачати (= погано бачити) – не добачати (= не помічати)
помилок недочувати (= погано чути) – не дочути (= не дослухати)
до кінця недоїдати (= голодувати) – не доїдати до кінця
недодержати термометр – не додержати слова
недодивитися за дитиною – не додивитися фільм
нездужати(ся) (= хворіти) – не здужати (= не змогти) встати
неславити (= ганьбити) – не славити (= не прославляти)
непокоїтися (= турбуватися) – не покоїтися (= не спочивати)

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №27 "Дієслово"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №28 "Дієслово: Продовження 1"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №29 "Дієслово: Продовження 2"

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №17 "П. Мирний. І. Карпенко-Карий. І.Франко"

Підготовка до ЗНО. Українська література.
Конспект 17. П. Мирний. І. Карпенко-Карий. І.Франко

Панас Мирний (Панас Рудченко) (1849-1920)

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1875)

Літературний рід: епос.
Жанр: соціально-психологічний роман («роман з народного життя»).
Тема: зображення майже столітньої історії села Піски і, зокрема, долі правдошукача-бунтаря, «пропащої сили» Чіпки Варениченка. Деградація сильної особистості.
Ідея: заперечення боротьби з несправедливістю через злочин, пролиття крові.
Історія написання: нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» (на основі історії про розбишаку Василя Гнидку) → повість «Чіпка» → (до написання долучається брат Іван Білик) повість «Пропаща сила» → роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Головні герої: Чіпка Варениченко, його мати Мотря Жуківна, батько Іван Вареник (Притика, Остап Хрущ, Хрущов), баба Оришка; друг Чіпки з дитинства Грицько Чупруненко, його дружина Христя; друзі Чіпки: Матня, Лушня й Пацюк; москаль Максим Ґудзь, його дружина Явдоха, дочка Галя (дружина Чіпки); пани Польські, дід Улас тощо.
Композиція: 4 частини; 30 розділів (академік О. Білецький назвав твір «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами» через його композиційну складність).
Сюжет:
Частина перша
I. Польова царівна: зустріч Чіпки з Галею.
II. Двужон: історія Вареника – Притики – Хруща – Хрущова.
III. Дитячі літа: важке дитинство Чіпки.
IV. Жив-жив! Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа.
V. Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька.
VI. Дознався: знайомство з Галею.
VII. Хазяїн: зростання Грицька як доброго господаря.
Частина друга
VIII. Січовик: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Ґудзя).
IX. Піски в неволі: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстрація селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Ґудзя в 99-річному віці.
X. Пани Польські: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одруження її дочок; «котяче царство» генеральші, доведення до смерті генеральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича – поручика Василя Семеновича, пізніше – молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських.
XI. Махамед: дитинство й молодість Максима Ґудзя, смерть його батьків.
XII. У москалях: служба Максима-москаля.
XIII. Максим – старшим: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання «чистої» й повернення в Піски.
Частина третя
XIV. Нема землі: звістка про те, що якийсь Луценко – справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха.
XV. З легкої руки: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижиком, який просить хабара 50 рублів, щоб «поправити діло»; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому.
XVI. Товариство: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; Чіпка пропиває нажите, крім снопів пшениці.
XVII. Сповідь і покута: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка.
XVIII. Перший ступінь: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком плану пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого.
XIX. Слизька дорога: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі.
XX. На волі: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню «дармову» дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у «бунті»; приглушення селянського бунту становим.
XXI. Сон у руку: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки.
XXII. Наука не йде до бука: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.
Частина четверта
XXIII. Невзначай свої: нічні збіговиська Чіпки з його товариством у Максима Ґудзя.
XXIV. Розбишацька дочка: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізнається про те, що Максим Ґудзь віддає Галю за москаля Сидора.
XXV. Козак – не без щастя, дівка – не без долі: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє могорич і домовляється з Грицьком про сватання Галі.
XXVI. На своїм добрі: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна).
XXVII. Новий вік: нове пореформене життя; піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство.
XXVIII. Старе – та поновлене: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (нерозкрита справа про вбивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи «по неблагонадёжности»; гнів Чіпки; смерть Максима Ґудзя.
XXIX. Лихо не мовчить: Явдоха Ґудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки «до старого» (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи.
XXX. Так оце та правда! Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину («вісім безневинних душ»); самогубство Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.
Про твір: Крізь призму історії села Піски показано столітню українську історію.

Іван Карпенко-Карий (Іван Тобілевич) (1845 -1907)

«Мартин Боруля» (1886)

Літературний рід: драма.
Жанр: трагікомедія.
Тема: дворянство як міф про краще життя.
Ідея: викриття бюрократизму й судової системи, заснованої на хабарництві; засудження підміни особистісних цінностей становою належністю.
Дійові особи: заможний хлібороб Мартин Боруля, його дружина Палажка, син Степан, дочка Марися; багатий шляхтич Гервасій Гуляницький, його син Микола; реєстратор з ратуші Націєвський; повірений Трандалєв, Омелько й Трохим – наймити Борулі.
Сюжет: Мартин подає позов на Красовського, цю справу веде Трандалєв, що одночасно працює і на Красовського. Боруля домагається документально підтвердити втрачене дворянство. Мартин просить Степана, щоб він привіз із міста чиновника Націєвського, щоб видати за нього Марисю. Багатий шляхтич Гервасій Гуляницький приходить до Борулі, щоб засватати Марисю для його сина Миколи (Марися й Микола давно закохані). Боруля відмовляє. З міста приїхав Націєвський, але, підслухавши розмову Мартина з Палажкою, тікає із заручин. Боруля наздоганяє Націєвського і лупцює. Степан стає безробітним, повертається додому. Після випадку з Націєвським і листа від Красовського про виселення Борулі з орендованої землі, Мартин занедужав. Із Сенату надійшла відмова (помилка в прізвищі). Мартин палить папку з паперам і благословляє Миколу й Марисю до шлюбу.
Про автора: корифей українського театру.

Іван Франко (1856-1916)

«Мойсей» (1905)

Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: філософська поема.
Тема: зображення «смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом» - так визначає тему сам автор.
Ідея: заклик вірити у свій народ, у своє майбутнє, позбутися рабської психології й будувати нове життя.
Головні герої: ліричний герой, Мойсей, князь конюхів Єгошуа; Єгова (Бог); єврейський народ; супротивники Мойсея – Датан і Авірон; демон пустелі Азазель.
Композиція: поема складається з прологу і 20 пісень.
Сюжет: Пролог: «Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу». 20 пісень: 40 років єврейський народ, який вийшов з єгипетської неволі, шукав землю обітовану, але за лічені дні до досягнення бажаного краю зневіряється – у високу мрію вірить лише Мойсей – Датан і Авірон пропонують закидати Мойсея камінням – Мойсей виходить майдан, стає на камінь і виголошує промову – Мойсей застерігає народ від Божого гніву, розповідає притчу про дерева, розтлумачує її зміст – Авірон насміхається, бо не вірить у Єгову, пропонує євреям поклонятись іншим богам – Датан звинувачує Мойсея і закликає народ закидати пророка камінням, проте ніхто не наважився зробити це – юрба виганяє з табору Мойсея, пророк підкоряється, прощається з народом і йде у степ – Мойсей звертається до Бога, але у відповідь чує голос злого духа пустелі Азазеля, котрий намагається довести йому марність справи, якій пророк присвятив життя – демон розказує міф про Оріона – Мойсей упадає в розпач, і на якусь мить його охоплюють сумніви – у цей час з’являється Єгова й пояснює Мойсею, для чого він вивів синів Ізраїлю з Єгипту – оскільки Мойсей «на момент» засумнівався, йому призначено, уже побачивши обіцяний край, не ступити до нього і вмерти перед самим порогом своєї мети – вихор у степу, раптом з’являється князь конюхів Єгошуа й закликає євреїв до походу, Авірона поб’ють камінням, Датана повісять
Віршовий розмір: анапест (пролог написано ямбом).

Про автора: Каменяр.

«Гімн» (1880)
(Із збірки «З вершин і низин»)

Літературний рід: лірика.
Вид лірики: громадянська.
Жанр: гімн (ліричний вірш).
Провідний мотив: боротьба народу за світле майбутнє, несхитна віра в перемогу.
Віршовий розмір: хорей.
Тип римування: суміжне.

«Чого являєшся мені у сні?..» (1896)
(Із збірки «Зів’яле листя»)

Літературний рід: лірика.
Вид лірики: інтимна.
Жанр: ліричний вірш.
Провідний мотив: монолог про нерозділене кохання.
Віршовий розмір: ямб.

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №26 "Література кінця XVIII — початку XX ст.: Продовження 1" 

Стислий конспект підготовки до ЗНО з української мови та літератури №16 "Числівник. Займенник"

Підготовка до ЗНО. Українська мова.
Конспект 16. Числівник. Займенник

Числівник

Числівник – це самостійна частина мови, що означає число, кількість та порядок предметів при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий? Числівники бувають різними членами речення – головними і другорядними. Нарешті минули й ті довгі та тяжкі Демкові два дні (підмет). Два плюс три – п’ять (присудок).

Розряди числівників

Відмінювання кількісних числівників

Зверніть увагу!
1. Числівники 9 – 20 і 30 відмінюються, як 5.
2. Числівники 40, 90, 100 в родовому, давальному, орудному й місцевому відмінках мають закінчення -а (сорока, дев'яноста, ста).
3. Числівники 60 – 80 відмінюються, як 50; 300, 400 – як 200; 600 – 900 – як 500.
4. У числівниках на позначення десятків (50–80) відмінюється тільки друга частина, а в числівниках на позначення сотень (200 – 900) відмінюються обидві частини, які у всіх відмінках пишуться разом.
5. У складених кількісних числівниках відмінюються і пишуться окремо всі складові частини (з двадцяти п'яти тисяч п'ятисот сімдесяти чотирьох гривень).
6. Числівники нуль, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники другої відмін (стіл, кінь), а числівник тисяча – як іменник першої відміни (задача).

Узгодження числівників з іменниками

Числівники на позначення часу

Займенник

Займенник – це самостійна частина мови, що вказує на предмети, ознаки чи кількість, але не називає їх. Займенники співвідносяться з іменниками, прикметниками та числівниками і відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? Займенники виступають переважно означенням або іменною частиною складеного присудка. Усе довкола ставало якимось іншим (присудок). Це мої книжки. Окрім цього, займенники можуть виконувати роль підмета, додатка, обставини або означення. Скільки зір (підмет) у весняному небі, стільки співів (підмет) у серці моїм.

Розряди займенників

1. особові: я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони;
2. зворотний: себе;
3. питальні (тільки в питальних реченнях): хто? що? який? чий? котрий? скільки?;
4. відносні (для зв'язку частин складного речення): хто, що, який, котрий, скільки;
5. заперечні: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки;
6. присвійні: мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, його, її, їх;
7. вказівні: той, цей, такий, стільки;
8. означальні: весь, всякий, сам, самий, кожний (кожен), інший, жодний (жоден);
9. неозначені: дехто, дещо, деякий, хтось, щось, якийсь, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь-що, будь-який, абихто, абищо, абиякий, хтозна-що, казна-що, казна-хто.

Правопис займенників

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №24 "Числівник. Займенник"

Online-тест підготовки до ЗНО з української мови та літератури №25 "Числівник. Займенник: Продовження"